Методичні рекомендації щодо технології проведення контрольного диктанту

О.М. Мандровний, методист з гуманітарного циклу знань

Славутицького міського методичного центру

Київської області

Методичні рекомендації

 щодо технології проведення контрольного диктанту

Правильне проведення диктанту привчає учнів:

ü     зосереджуватися;

ü     уважно слухати вчителя;

ü     мислити;

ü     контролювати свої дії;

ü     розподіляти власні сили;

і, з рештою, привчає учня до самодисципліни.

Учитель під час диктування повинен делегувати функції контролю за процесом написання виключно своїм учням та всі сили зосередити на якісному виголошенні тексту.

Правильне диктування тренує дикцію, гучність голосу, правильне дихання вчителя. Він повинен досягти балансу між темпом письма всього класу і темпом власного диктування.

І, нарешті, під час правильно організованого диктанту в класі чути тільки текст і жодного зайвого слова від вчителя.

1. Диктант розпочинається не з читання тексту, а з інструктажу, під час якого вчитель має нагадати учням алгоритм своїх та їхніх дій.

2. Дітям треба наголосити, що текст буде читатися три рази, але з різною метою. Спочатку наголошується, що перший раз вчитель буде читати весь текст для загального ознайомлення,  другий раз – для написання, третій – для перевірки та виправлення можливих помилок.

3. Необхідно детально розповісти, яким чином буде відбуватися записування учнями тексту. Вчитель наголошує, що відбуватиметься читання окремих речень та послідовне записування їх.

4. Щоб уникнути непорозумінь в процесі диктування, вчитель попереджає, що кожне речення також читатиметься три рази. Перший раз читається, щоб була зрозуміла довжина речення. Другий раз речення читатиметься частинами. Третій раз читається речення, щоб учні поставили крапку і чекали наступного речення.

5. Забороняється вчителю-словеснику попереджати учнів фразами типу «наступне речення» або «пишемо нове речення», а також «повторюю», «це кінець речення» і т.п.

6. Єдиний випадок попередження допустимий, коли треба вказати на новий абзац. Говоримо тоді: «З абзацу».

7. Поділ речення на частини не може бути хаотичним, а підпорядковується певним принципам:

- поділ речення на словосполучення, в яких орієнтовно 2-3 слова;

- окремо читається група підмета та група присудка;

- однорідні члени речення по можливості диктуються водночас та з відповідною інтонацією;

- скоромовкою у порівнянні з основним темпом диктування читаються дієприкметникові, дієприслівникові, порівняльні звороти, а також звертання, вставні слова, відокремлені члени речення;

- окремою частиною може бути коротка підрядна або сурядна частина складного речення.

8. Кількість повторних читань окремих частин речення мінімальна. Краще прочитати один раз і зробити паузу, щоб залучити внутрішній голос учня. Якщо після першого читання паузу не зробити і знову повторити слова, то перешкодимо внутрішньому диктуванню самого учня.

9. Щоб віднайти вірний темп диктування, вчителю слід знайти учня із середньою (чи низькою) у порівнянні з іншими швидкістю запису і орієнтуватися на нього. Як тільки він завершить запис прочитаного, можна диктувати наступний фрагмент речення.

10. Слід ігнорувати намагання окремих учнів спонукати вчителя до багаторазового читання одного й того ж. В окремих випадках дати більше часу для запису важкого фрагменту тексту.

11. Щоб був зрозумілий змістовий зв’язок прочитаного фрагменту з наступним, доречно іноді повторне читання попереднього разом із наступним.

12. Як було наголошено в інструктажі, читання окремого речення закінчується його читанням у повному об’ємі.

13. Після закінчення написання тексту повинно відбутися заключне читання тексту для остаточної перевірки записаного. Треба наголосити, що почуті паузи мають відповідати певним знакам пунктуації.

14. Заключне читання відбувається, як правило, ще повільніше, із паузами між реченнями. Ці паузи учні мають використати для перевірки почутого речення.

15. Перед тим, як вчитель збере зошити, рекомендується надати учням короткий час для самоперевірки, але, як правило, не більше хвилини, щоб запобігти намаганню учнів знайти помилки там, де їх немає.